(no subject)

Якби у вересні минулого року, коли в Харкові розтрощили пам'ятну дошку Шевельову, хтось сказав, що через рік така ж доля спіткає пам'ятник Леніну, це пророцтво сприймалося б як політ обкуреної фантазії. Але насправді історія повчальна для обох сторін. Причому більшою мірою навіть не для вандалів, проти яких обернувся вандалізм після зміни влади, а для нашої сторони. Зрозуміло, що традиція ленінопаду, яка розпочалась під революційний шумок, докотилась і до Харкова. Але шкода, що за цей час, коли Україна офіційно заявила про європейський курс, дана традиція не набула цивілізованих форм. Якщо знесення київського пам'ятника ще можна було якось виправдати революційним запалом і нелегітимністю міськради, то зараз варто застосувати цивілізованіші методи. Інакше зміна влади означатиме хіба що зміну прапорів, під якими виступають вандали. Звісно, є суттєві відмінності як між постатями Шевельова й Леніна, так і між актами вандалізму: дошка Шевельова була розбита кількома вандалами, тоді як памятник Леніну на центральній площі прийшов зносити досить великий натовп. Але все одно, коли йдеться про відомий пам'ятник у півторамільйонному місті, його долю варто було вирішувати в інший спосіб.