irengloria: (Default)
Якби у вересні минулого року, коли в Харкові розтрощили пам'ятну дошку Шевельову, хтось сказав, що через рік така ж доля спіткає пам'ятник Леніну, це пророцтво сприймалося б як політ обкуреної фантазії. Але насправді історія повчальна для обох сторін. Причому більшою мірою навіть не для вандалів, проти яких обернувся вандалізм після зміни влади, а для нашої сторони. Зрозуміло, що традиція ленінопаду, яка розпочалась під революційний шумок, докотилась і до Харкова. Але шкода, що за цей час, коли Україна офіційно заявила про європейський курс, дана традиція не набула цивілізованих форм. Якщо знесення київського пам'ятника ще можна було якось виправдати революційним запалом і нелегітимністю міськради, то зараз варто застосувати цивілізованіші методи. Інакше зміна влади означатиме хіба що зміну прапорів, під якими виступають вандали. Звісно, є суттєві відмінності як між постатями Шевельова й Леніна, так і між актами вандалізму: дошка Шевельова була розбита кількома вандалами, тоді як памятник Леніну на центральній площі прийшов зносити досить великий натовп. Але все одно, коли йдеться про відомий пам'ятник у півторамільйонному місті, його долю варто було вирішувати в інший спосіб.
irengloria: (Default)
Завдяки шановному muziker проект кліпу став реальністю!

Дивимось тут

Якщо комусь не подобається, треба було допомагати :)
irengloria: (Default)
Зайшовши у вестибюль першого корпусу, натрапила на акцію вічно голодних студентів "З'їж окупанта". (оскільки фотки тут чомусь не додаються, дивіться за лінком в ЖЖ)
irengloria: (Default)
Було б чудово створити кліп до пісні "В Чорне море кров Дніпром тече", однак без вашої допомоги це проблематично. Долучайтесь! (Щоб не розпорошувати обговорення, будь ласка пропозиції висловлюйте в тому жж-шному записі).
irengloria: (Default)
Сьогоднішні події на Майдані можуть слугувати ілюстрацією до відомої фрази Бісмарка, що революцію роблять романтики, а її плодами користуються негідники. Власне, Майдан почав деградувати ще в березні, коли найактивніші і найсвідоміші протестувальники пішли в Нацгвардію чи долучились до різних волонтерських проектів. З кожним місяцем ставало дедалі очевидніше, що справжнє поле для докладання зусиль перемістилось у військові частини, табори біженців, офіси громадських організацій. Це й зрозуміло, адже в демократичній країні тиск на владу здійснюється через різні організації, що склались в межах громадянського суспільства, а до вуличних протестів вдаються тоді, коли інші засоби тиску на владу вичерпані. Тож люди, які в зимові місяці складали кістяк Майдану, навесні все масовіше переходили до реалізації конкретних справ (організація допомоги армії, біженцям), слушно вважаючи, що це корисніше, ніж байдикування в наметах на Хрещатику. Це досить скоро відобразилось на стані наметового містечка: якщо взимку там кипіло життя, і навіть випадкові перехожі могли дізнатись інформацію про актуальні акції, підписатись під якоюсь вимогою чи допомогти дрібничкою (наприклад, придбати в "Науковій думці" книжку для бібліотеки Майдану, яка розсилала книги у сільські бібліотеки), то вже наприкінці березня наметове містечко перетворилось на табір, що все більше замикається в собі й зациклений на забезпеченні лише власного побуту.

Оскільки увага суспільства переключилась спершу на Крим, а потім на Донбас, проблема постреволюційного Майдану якось відійшла на другий план. Проте дедалі частіші відгуки про бійки, пияцтво і неадекватність теперішніх мешканців табору на Хрещатику все чіткіше показують, що несподіваного удару було завдано в самому серці революції гідності. Майдан виявився плавно окупованим людьми з сумнівною громадянською позицією, а справжні активісти, навідуючись на місця бойової слави, із сумом констатують:
Через полгода после того, как на Майдане люди гибли за свободу говорить и думать, как им хочется - два несчастных, написанных от руки плаката, выражающие наше мнение, провисели пять минут. На Майдане. Пять минут.
Ну что, ребята, продолжаем искать пятую колонну и смеяться над шутками про жителей Донбасса?


Тож і активні учасники, і принагідні симпатики зимового Майдану, дивлячись на теперішню його деградацію, дедалі більше відчувають збентеження і сором. Але мирно докричатись до теперішніх господарів табору в центрі міста: "хлопці, ви потрібні не тут!" вже не вдасться. Думаю, більшість тих, хто взимку захищав Майдан, подумки вітав сьогоднішню спробу його прибрати. Однак намагання розібрати барикади за допомогою комунальників і силовиків все ж таки залишає неприємне враження. Найкращим виходом могло б стати заключне віче, на якому було б озвучено, що революція гідності переходить в нову фазу - новій владі надається певний кредит довіри, і тиск на неї поки що здійснюватиметься шляхом пікетів, звернень тощо, але якщо влада ігноруватиме вимоги активістів, Майдан розгорнеться знов; а завершити віче прибиранням наметового табору (оскільки зараз активісти в першу чергу потрібні не на Майдані). Певна, що на нього б вийшли тисячі тих, хто всю зиму допомагав Майдану, а тепер із прикрістю спостерігає його деградацію. Неадеквати б не поперли проти маси народу, та навіть якби й поперли, їх би легко прибрали. Тому киянам зараз слід зробити заключний акорд - захистити Майдан від окупації дегенератами, які тільки ганьблять пам'ять справжніх борців.

Не знаю, як донести цю ідею до політиків і відомих громадських активістів. Хочу попросити активних блогерів: спробуйте підняти проблему деградації Майдану. Не обов'язково через репост, буде навіть краще, коли якомога більше активних учасників зимового Майдану висловлять у власних записах побажання щодо теперішнього наметового містечка і спонукатимуть і теперішню владу, і громадські організації нарешті організувати громадськість на вирішення цієї проблеми.
irengloria: (Default)
Зарікалась в ЖЖ писати, але є одна тема, з приводу якої таки не втрималась. Запис зранку перед сном вийшов трохи сумбурним і кострубатим, однак реакція читачів підтвердила, що мовного питання уникати не варто.

Наприкінці лютого, коли до влади прийшли проукраїнські сили, поступки російськомовним мали сенс задля збереження суспільної злагоди. Поки питання мови було суто внутрішнім, найдоречнішою виглядала ненав'язлива поступова українізація, коли російськомовні погоджуються використовувати українську в офіційній сфері, а україномовні спокійно ставляться до російськомовності в побуті, зважаючи на наслідки попередньої русифікації. Однак коли агресія з боку РФ триває вже майже півроку, варто усвідомлювати, що мова теж стає зброєю в інформаційній війні.

Російськомовні українські патріоти не дуже звертають увагу на те, що ватники рвуться визволяти найбільш російськомовні регіони і не потикаються в україномовніші, а от Галичину навіть Жириновський не намагається втягти в "русский мир". В зв'язку з цим було б доречним таки звернутись до мовного питання і провести якусь акцію, типу "Захисти своє місто - розмовляй українською!", привернувши увагу до україномовності як важливого бар'єру на шляху "русского мира". Тим більш, наближається зручна нагода - чергова річниця незалежності.

На жаль, досі я не займалась організацією таких акцій, тому поки що погано уявляю її формат. Було б чудово вийти на якусь організацію, яка зробить це ефективніше, ніж дилетанти. Якщо не вийде, можна написати заклик, виклавши основні причини перейти на українську, і навести порадники, як це краще зробити, наприклад, цей:
http://chtyvo.org.ua/authors/Nevidomyi_Avtor/Zroby_podarunok_Ukraini_Perekhod_na_ukrainsku/

Як ви вважаєте, чи доречна така акція? І якщо так, в якому б форматі ви її провели?
irengloria: (Default)
Розпад коаліції і відставка уряду викликає суперечливі враження. З одного боку, перевибори парламенту необхідні, з іншого - в теперішній ситуації як ніколи потрібна злагоджена робота вищих ешелонів влади.

До того ж повне перезавантаження, яке зараз так необхідне для очищення влади, в перспективі містить загрозу, яку чомусь обходять увагою: вибори президента і парламенту з розривом у кілька місяців створюють небезпечну ситуацію, коли і президент, і парламентська більшість належать до однієї політичної сили, а до наступних виборів п'ять років.

За умов нестабільної демократії значно перспективнішою була б система, в якій вибори були б максимально розведені в часі - наприклад, в один рік президентські вибори, в наступний - вибори мерів, далі - парламентські вибори, потім - вибори місцевих рад, тобто щоб існував 4 чи 5-тирічний цикл, при якому щороку відбувались якісь вибори. У випадку ж якихось дострокових виборів, щоб цикл не збивався, можна було б обирати не на весь термін, а на той, що залишився до звичайних. Втім, дострокові вибори були б рідкістю, адже система щорічних виборів дисциплінувала б усіх учасників політичного процесу - політичні партії постійно відчували тиск, виборці б проявляли більший інтерес до місцевих виборів, а головне, відбувалася б плавна зміна влади - якщо політична сила, чиї представники займають ключові державні пости, втрачає підтримку населення, вона це відчула б вже на найближчих місцевих виборах. До того ж щороку здійснювати підкуп виборців важче.
irengloria: (Default)
Створено спільноту, присвячену мовним питанням - [community profile] movoznavstvo 

Оскільки досвід модерування у мене невеликий, буду вдячна за поради і підказки.

Долучайтесь!
irengloria: (Default)
Вітчизняні виробники знайшли чудовий спосіб поширення української пропаганди в окупованому Криму. Шкода тільки, що це лише окрема ініціатива. Було б чудово, якби в законі про окуповані території зазначалось, що на упаковці всіх товарів, які ввозяться на окуповану територію, має бути зображений український прапор (або дизайн упаковки повинен бути в синьо-жовтих тонах), і напис "Слава Україні!" або "Крим - це Україна!". Окупантам довелось би або повністю відмовитись від українських товарів, або терпіти таку агітацію. Любо було б глянути на прилавки кримських супермаркетів :)
irengloria: (Default)
Пару тижнів тому мережею прокотилась хвиля історій про хамство біженців з Донбасу. Декотрі з них виглядали як явні страшилки, тож не дивно, що тверезомислячі люди зразу запідозрили вкидання, запущені з метою підігріти протиставлення схід-захід. Однак схожі історії про неадекватну поведінку біженців вже з'явились і на російських ресурсах, як свідчить ця підбірка.

Образ біженця в громадській думці, певно, міг би бути цікавим об'єктом дослідження для соціального психолога. Перші біженці були з Криму, звідти зазвичай виїжджали люди з явно проукраїнською позицією, громадські активісти, тож не дивно, що небайдужі, соціально активні люди часто демонстрували вищий за середній моральний рівень і намагались якомога швидше адаптуватись на новому місці. В масовій свідомості сформувався позитивний образ біженців, як людей, які опинившись у складних обставинах, не втратили патріотизму й заповзятливості. Натомість серед біженців з Донбасу значна частка тих, хто виїхав з побутових причин, тікаючи зі зруйнованих осель. На тлі попередньої хвилі кримських біженців, де домінували ідейні, випадки аморальності серед донбаських переселенців сприймаються особливо гостро. Однак для адекватної реакції слід розуміти, що вихідці з Донбасу значно різношерстніші.

Для порівняння, уявіть, що ваша багатоповерхівка раптом стала непридатною для життя і мешканців евакуювали, поселивши в тимчасовому житлі завдяки турботі волонтерів. Чи всі ваші сусіди на новому місці поводилися б адекватно? Вас би, мабуть, не здивувало, що п'яничка-сусід обригує сходи, як це він робив і в своєму будинку; що молоді лоботряси з іншої квартири, які й раніше не хотіли працювати, зате хотіли шикарного життя, тепер також вернуть носа від пропозицій роботи; що сусідка, яка й раніше мала репутацію дрібної шахрайки, демонструє свої здібності на новому місці, користуючись довірливістю волонтерів; що інша сусідка, хамство якої було відоме на весь мікрорайон, тепер викликає своїми грубощами шок у волонтерів і відвідувачів. Можливо, вас би не дуже здивувало, що саме такі персонажі найбільше привертають увагу нових знайомих, натомість більшість нормальних сусідів, які шукають роботу, намагаються обжитись на новому місці і встановити доброзичливі стосунки з навколишніми, залишаються в тіні уваги журналістів і громадськості. Зрештою, таке було і на старому місці, коли саме кілька проблемних мешканців викликали найбільше емоцій і частіше за інших ставали предметом сусідських розмов. Тож слід усвідомлювати помилку вибіркового сприйняття: кричущі випадки привертають незаслужено багато уваги, і тому спотворюють загальне враження.
irengloria: (Default)
Вітаю всіх старих френдів з ЖЖ! І нових, з ким раніше не випадало нагоди познайомитись. Звісно, переїзд з ЖЖ для мене відбувся дещо поквапно, попри подібність сервісу, відчуваю деяку необжитість. Але все ж таки евакуація має й один позитивний наслідок: хоч кількісно український сегмент на Дрімі незначний, однак його якість на висоті.
irengloria: (Default)
Originally posted by [livejournal.com profile] protyv_vsih at post
... Меня зовут Диана Макарова.
Леди Ди – такой был мой ник по жизни и в ЖЖ.
Не виноватая я. Меня так назвали, разрешенья не спросив.
:)
Семь лет я вела свой блог в ЖЖ.. Семь лет я плавала в наших, не всегда уютных жежешечных морях, наблюдая за постепенным упадком ресурса, но упрямо не покидая его – несмотря на технические капризы движка, на отток людей из ЖЖ, на то, что ЖЖ уже давно не торт…
Вопрос верности и ретроградства.
Что доминировало – сложно сказать. Ставлю на верность.
Я любила эту площадку.

Когда российская контора СУПа ибигдановским человеческим голосом предложила мне стать главным редактором украинского сегмента, я пошла на это дело под обычным девизом «Ввяжемся в драку, а там посмотрим!»
Ввязалась, посмотрела.
Многое поняла. И драки случались.
много букофф )
Это была преамбула.


Дальше начался Майдан.
И в дни, когда не только украинский сегмент ЖЖ, но и прочий интернет-мир, говорили только о Майдане – главная, самая московская редакция ЖЖ, перестала брать мои подборки украинских постов вообще.

Они испугались.

Эти подборки были о Майдане, естественно – а о чём ещё они могли быть?
В начале декабря мне предложили «прекратить этот Майдан в ленте» - цитата.
Когда я удивлённо спросила – а как? А о чём тогда? А не охренели ли вы? – мне ответили, что нуууу… есть вот конкурсы всякие. Опять же блогтуры. Можно о ресторанах и кино.
Не Майданом, мол, единым. И вообще блогеров надо направлять на другие темы. Подальше от Майдана, подальше…
А если я не согласна, так извините.
- Извините… - сказала я, и положила заявление на стол.

И пошла на Майдан, отслеживая события сети изредка – потому что многие из тех, кто читает сейчас мой последний в Жж текст, знают, чем занималась я с декабря по – ох ты Господи, уже июнь, надо же…
Я слышала, что украинская контора ЖЖ развалилась, что коллектив уволился, но продолжает упорно колесить по блогтурам – но это уже было неинтересно.

Началась реальная жизнь. Начались события, в которых кровь, смерть, огонь, боль, надежда, ожидание, немыслимая человеческая самоотверженность и совершенно понятная человеческая трусость. И гонка, гонка – успеть…

Всё, что я хотела – успеть защитить ребят. Тех, кто стоял на Майдане, тех, кто сейчас едет на восток Украины.
Мы – я и моя команда – создали неофициальный фонд Дианы леди. Боже, нам даже некогда было придумать фонду название посерьёзнее, и зафиксировать его в каких-то документах.
Вы просто присылали нам деньги. А мы закупали на эти деньги всё, что может помочь нашей стране и лучшим её ребятам – победить на Майдане и остаться живыми, победить в войне и остаться живыми, залечить раны, ожоги, побои – и выжить.
Read more... )
Три дня назад на нашу деятельность наконец-то настучали.
Автор стука гордо говорит об этом http://londo-mallari.livejournal.com/186731.html, впрочем, таких авторов могло быть много. В бурных морях нашей уютной всякого плавает, знаете ли…

И я получила письмо счастья от конфликтной нашей, жежешечной комиссии.
Письмо гласило:
Read more... )

Уважаемый пользователь – то-есть я – письмо прочёл, плечами пожал и дальше побежал.
У меня грузились две машины на Славянск – две одновременно, представляете, сколько необходимых вещей мы передали на передовую?
Наш отчаянный драйвер уже написал отчёт об этой очередной доставке https://www.facebook.com/alexandr.nazarchuk.5
а журналист тоже спел тревожную песенку
http://www.radiosvoboda.org/content/article/25414501.html

… это была седьмая поездка. И седьмая и восьмая машины, отправленные нами на Славянск.
(в том числе и нами – потому что чем дальше, тем больше фондов и частных лиц приносят к нам в дом адресные посылки «блокпосту Такому-то»)

Восемь машин за полтора месяца.
Более пятиста тысяч гривен, потраченных на нужды передовой, от нашего с вами Какбыфонда – не считая помощи беженцам, медикам, раненым…
Это была самая тревожная поездка.
Сидеть в Киеве, слышать крик в телефонной трубе:
- Останови его! Пусть не едет на наш блокпост! Здесь на подъездах сепаратисты. Расстреляют!
Трясущимися руками тыкать в кнопки телефона и слышать в трубе:
- Абонент поза зоною…
Далее бессилие и страшное чувство вины – все эти поездки были моей инициативой. Как жить, если вдруг случится что с ребятами?
Сутки ждать, пока прозвучит:
- Всё, я уже в Киеве. – от Саши.
- Всё, груз получен. Спасибо вам. Спасибо. – от ребят на блокпостах.
Нет, поверьте, мне было не до писем счастья от какой-то там конфликтной комиссии какой-то там жежешечки.

А конфликтная комиссия тем временем поспешно замораживала мои посты с реквизитами счетов и очень ждала ответа от меня. Очень ждала – иначе почему на следующий день, так и не получив весточки, выслала мне следующее письмо:
Read more... )
Текста стало больше, нетерпение комиссии явно возрастало.
Всё это напоминало известные ходки одного старика к одному морю. Невод забрасывался, но рыбка игнорировала – да и какая к чёрту рыбка, мы в дни гонки напоминаем себе и друг другу разве что жаб, измученных, тяжело дышащих…
Нам было некогда – у нас шла перепись вновь закупленных вещей и отправка-приём посылок. Бронежилеты одним. От других – медикаменты.
Участие в перевозке беженцев, координация спонсорской помощи от тех людей, которые хотели бы вручить суммы лично раненым и их родным.
И так далее…

Тогда в третий раз старик пошёл к синему морю, и в третий раз забросил свой невод.
И я получила от жежешечки третье письмо, в котором говорилось:
- Ну уважаемый же блогер, ну какого чёрта! Мы уже и так, и эдак стараемся, уже не только твои реквизиты заморозили, а и все посты с отчётами. А ты не звонишь, не пишешь. Забыла, наверное…
Read more... )
Как думаете, пора бы рыбке уже ответить на такую настойчивость конфликтной комиссии, а?
:)
Отвечаю:
ответ )
До встречи.
Ваша Леди.
irengloria: (Default)
Шукаючи інфу про бойкот російських товарів, виявила, що існуючі переліки далекі від досконалості. Досить часто акцент робиться на товарах щоденного вжитку, як от у цьому посібнику. Звичайно, такого типу товари купуються найчастіше і виявляти їх найлегше - на упаковці вказано код і виробника. Однак покупці і самі можуть подивитись цю інформацію. Значно кориснішим був би список тих товарів і послуг, на яких немає етикеток із зазначенням країни-виробника - наприклад, заклади харчування, торгівлі, турагентства, бренди одягу тощо. Ця інформація трапляється, однак вона досить фрагментарна, а пересічному ж споживачу саме вона найпотрібніша, адже самостійно виявити належність бізнесу, на чиїй продукції немає етикетки з вказівкою на країну-виробника досить проблематично. Я спробувала систематизувати дані з Вікіпедії, бойкотної сторінки вконтакті, списку у вигляді таблиці, переліку декотрих брендів, а також дещо доповнити (в лінках подається інфа про бренди, яких немає в жодному із вказаних джерел)

список )



Про належність деяких брендів, вказаних у Вікіпедії чи переліку вконтакті, не вдалось знайти достовірної інформації, тому я їх віднесла до рубрики сумнівних:
Сумнівні: техніка Just5, Senseit, посуд: Gipfel, BergHOFF
Крім того, трапилась інфа, що Перекресток вже продали, а так само й Ельдорадо змінило власника, тож, схоже, в бойкотних списках застаріла інфа.

В списку просто бракує декотрих рубрик: предмети інтер'єру, матеріали для ремонту тощо. Десь наткнулась на рекламу російських натяжних стель, і мабуть, таких фірм значно більше, тільки чомусь вони не удостоїлись уваги бойкотних активістів.
Інформація про платіжні термінали теж потребує перевірки: чомусь на сторінці Ibox не знайшла, який банк їх обслуговує. Варто було б перевірити й інші термінали, але тут я цілковита ламерка.

Словом, було б чудово підготувати бойкотний список товарів і послуг, країна походження яких не вказана на етикетках. На жаль, мені бракує часу і вміння підготувати такий список самостійно. Тож потрібні ваші поради: по-перше, які рубрики і бренди варто додати? По-друге, до кого найефективніше звернутись по допомогу? Скажімо, журналісту, який пише про заклади харчування чи туризм, буде значно легше виявляти російські контори, ніж ламеру, який не в темі. (Для прикладу, пошук за словами "киев турфирма филия российской" видає кілька турфірм, що мають офіси в Україні і в РФ, але головний офіс розташований, скажімо, в Греції чи Туреччині. Не хочеться помилково віднести до російських якусь фірму, яка просто має представництва і в нас, і в РФ, а з іншого боку, не хочеться прогледіти російські фірми, що маскуються під західні). Схоже,  найактивніше бойкотом займається "Відсіч", зараз напишу їм на мейл. У фейсбуці не тусуюсь, хоча й зазираю на тематичні спільноти. Якщо можливо, пропіарте там. Наразі планую збирати доповнення в коментарях, а потім десь розташувати список, але сподіваюсь, що ініціативу підхоплять досвідченіші.

Буду вдячна за всі доповнення, пропозиції, поради. Репост вітається.

UPD. Виявляється, ТUI - німецька фірма, хоч можливо, українська філія підпорядковується російській, а не німецькій

irengloria: (Default)
Днями у сусідньому кварталі наткнулась на рекламу, покращену небайдужими:
Фото0591
(можливо, на фотці не дуже видно напис "Обережно! Російський банк!", але на самому оголошенні він помітний)
Схоже, в Промінвестбанку вже відчувається брак вкладників. Але народ теж гав не ловить :)
irengloria: (Default)
Сьогоднішнє віче залишило дещо гнітюче враження - на жаль, Майдан еволюціонує не в кращий бік. Оскільки вже пару тижнів не зазирала на Майдан, можливо, відчуття контрасту було особливо сильним. Заклики стояти до виборів чомусь нагадали, як під час Помаранчевої революції Майдан згорнувся лише після інавгурації, однак якщо в грудні 2004-го кияни масово допомагали наметовому містечку і залюбки тусувались на Хрещатику, то в січні 2005-го, коли на зміну ідейним активістам приходило дедалі більше просто невлаштованих людей, наметове містечко почали обходити, і, схоже, радісно зітхнули, коли воно згорнулося. Здається, така загроза стає дедалі очевиднішою зараз. Найгірший сценарій - це не розпуск Майдану, а його плавна деградація, коли риторика про бомжів і безробітних, яка взимку викликала цілком заслужену іронію, може поступово стати реальністю. Складається враження, що для постійних учасників стояння дедалі більше перетворюється на самоціль, а навколомайданна публіка (яка не має часу постійно стояти, але за потреби може викроїти пару годин щоб долучитись до чогось корисного) все наполегливіше задається питанням: для чого ми сюди прийшли?

Ця ситуація найкраще підважує тезу, що народ мудріший за політиків )
irengloria: (Default)
Не раз помічала, що дехто не вельми твердо знає послідовність кольорів російського прапорa, й іноді плутає його з іншими, де присутні ті ж кольори. Можу підказати мнемонічний прийом (не вельми коректний, але окупанти не заслуговують на коректність): послідовність перших літер у назвах кольорів російського триколора співпадає із послідовністю приголосних у слові босяк (белый, синий, красный).
irengloria: (Default)
На Укрдомі побачила дивовижне оголошення

від якого грамнаці шляк трафляє )

Мабуть, писав агент Азірова :)
irengloria: (Default)
Приблизно о 15-й побачила чергу на вхід до Фори, розташованої в будинку навпроти. Здивувалась, бо ніколи раніше такого не було. Коли підійшла висіло оголошення про те, що платіжні термінали не працюють, біля входу стояла черга приблизно з двох десятків людей, а охоронець казав, що всередині до кожної каси така ж черга, тому всередину пропускають, коли хтось виходить. Біля АТБ неподалік була така ж ситуація. Подумала, що це якась локальна аварія, і вирішила заїхати в Мегамаркет на Шулявці, тим більш, вівсянка вже майже закінчилась, а моя улюблена марка продається саме там. По дорозі спостерігала черги до інших крамничок. В самому Мегамаркеті до кожної каси вишикувались черги з десятка-півтора людей, а оскільки майже всі були не з кошиками, а з візками, черга рухалась дуже повільно. Вівсянки, як і гречки, не було, макарони розібрали більш ніж наполовину, із хліба був лише батон (і ще дещо з мегамаркетівської випічки, але вужчий асортимент ніж зазвичай), консерви ще були, але теж помітно, що купують їх активніше, ніж завжди. Коли ввечері прийшла додому, побачила, що перед Форою черги вже немає. Зайшла, і побачила майже порожні полиці, де були цукор, крупи, макаронні вироби. Причому дивно, що рис ще є, макарони теж, хоч і значно менший асортимент, а от гречка і вівсянка зникли. Дивує така вибірковість - чому запасаються в першу чергу гречкою і вівсянкою? Я б, якби робила запаси, взяла б різних круп. Олія, чай і кава чомусь не користуються підвищеним попитом, а от сіль купити проблематично, цукор теж розбирають, хоч він ще є. З молокопродуктами теж дивна ситуація - в невеличкій крамниці, розташованій на сусідній вулиці, полиці були порожні, а в Форі нормально.

А що в інших районах? Складається враження, що пік припав на день, а під вечір ситуація трохи нормалізувалась - в Мегамаркеті, наприклад, щойно полиці спорожніли, продавці їх почали наповнювати знову.
irengloria: (Default)
Прочитавши вранішнє оголошення, що на Майдані бракує їжі, вдень зробила кілька десятків бутербродів і віднесла на Майдан. Поки йшла з боку Бесарабки, милувалась людським мурашником, де кипіла робота: серед наметів на Хрещатику розгорнулись імпровізовані кухні (а біля Київради навіть поставили кілька буфетних столиків), з усіх усюд щось несли: шини, молоко, одяг, дрова, ковдри. На зупинці неподалік поштамту облаштували імпровізований пункт для збору ліків, а далі розколупували бруківку. Біля поштамту утворилось реальне болото, куди лізти не хотілось, тож я віддала бутерброди на кухню неподалік консерваторії (за словами тамтешньої волонтерки, виявилось, що за кілька годин люди назносили їжі, якої вистачить, мабуть, на тиждень). Йдучи назад і дивлячись, з яким ентузіазмом колупають бруківку, відчула жаль, що доводиться так нівечити Хрещатик, хай навіть задля доброї справи. І зразу подумалось: матеріали для бруківки, здається, продаються серед інших будівельних матеріалів, дивно, чому в переліку необхідного для Майдану є пляшки і шини, але немає цегли (чи чогось схожого)? Ну ще можна зрозуміти, коли були морози і дехто брався за кайло не в останню чергу для того, щоб зігрітись, але який кайф колупати бруківку при плюсовій температурі? Здається, значно краще було б, якби знайшлись ентузіасти, що підігнали б пару вантажівок (або, якщо вантажівки не пропускають, кілька десятків легковушок) цегли чи каміння - по-перше, з усіх видів матеріалів можна вибрати найпридатніший для вуличних боїв, по-друге, не треба було б відволікати людей для колупання бруківки кустарним способом, по-третє, не доводилось би розбирати бруківку на Майдані, створюючи незручності для проходу своїх же. Звісно, це суто умоглядні міркування, я цілковита ламерка в будівельній сфері і не знаю, можливо існують якісь важливі перешкоди для закупівлі, але все ж таки було б незле, якби серед інших потреб Майдану у критичні моменти не забували серед іншого організувати і підвіз "зброї пролетаріату".

***
А напружена обстановка спонукає до відповідних інтерпретацій навіть побутових дрібниць. Коли ввечері вирубалось світло (такі аварії стаються раз на кілька місяців), перше, що подумалось - на Майдані почався генеральний наступ, і у спальних районах вимкнули електрику, щоб відрізати населення від телебачення і нету. Визирнувши на вулицю, трохи заспокоїлась - у будинках навпроти вікна світились, тож це локальна аварія. (До жеку не додзвонилась, але світло ввімкнули години через три).
irengloria: (Default)
Завтра на Майдані збір о 8-й ранку. З одного боку, звісно, треба піти, але з іншого - як невиправна "сова", відчуваю, що шанси прокинутись вранці досить примарні (будильник поставлю, але, на жаль, внаслідок спроб вийти на більш-менш нормальний режим дня у мене вже виробилась погана звичка: в ті дні, коли немає пар, я, спросоння вимкнувши будильник, зазвичай вирішую поспати ще хвилин 10, а в результаті прокидаюсь години через три). Шановні френди, будь ласка, напишіть все, що ви про мене подумаєте, якщо я замість піти вранці під ВР, дрихнутиму до дванадцятої.
Page generated Feb. 1st, 2026 07:00 pm
Powered by Dreamwidth Studios