За що зараз стоїть Майдан?

[irengloria]

Сьогоднішнє віче залишило дещо гнітюче враження - на жаль, Майдан еволюціонує не в кращий бік. Оскільки вже пару тижнів не зазирала на Майдан, можливо, відчуття контрасту було особливо сильним. Заклики стояти до виборів чомусь нагадали, як під час Помаранчевої революції Майдан згорнувся лише після інавгурації, однак якщо в грудні 2004-го кияни масово допомагали наметовому містечку і залюбки тусувались на Хрещатику, то в січні 2005-го, коли на зміну ідейним активістам приходило дедалі більше просто невлаштованих людей, наметове містечко почали обходити, і, схоже, радісно зітхнули, коли воно згорнулося. Здається, така загроза стає дедалі очевиднішою зараз. Найгірший сценарій - це не розпуск Майдану, а його плавна деградація, коли риторика про бомжів і безробітних, яка взимку викликала цілком заслужену іронію, може поступово стати реальністю. Складається враження, що для постійних учасників стояння дедалі більше перетворюється на самоціль, а навколомайданна публіка (яка не має часу постійно стояти, але за потреби може викроїти пару годин щоб долучитись до чогось корисного) все наполегливіше задається питанням: для чого ми сюди прийшли?

Ця ситуація найкраще підважує тезу, що народ мудріший за політиків. Очевидно, що блокування центральної вулиці, захоплення будівель, розгортання наметів і створення самооборони було адекватною відповіддю на свавілля колишньої влади. Однак тепер, коли влада не дозволяє собі відверто плювати на думку народу (принаймні поки що явних прецедентів не було), потрібні інші методи, насамперед пропозиції конкретних кроків і реалізація окремих ініціатив засобами громадянського суспільства. Якщо Майдан не спромігся створити помітної партії, то хоча б громадські організації мали б стати основними осередками політичної активності. Однак складається враження, що вони дедалі більше розминаються з Майданом - про якісь акції доводиться дізнаватись в неті, а сам Майдан перетворюється на все замкнутіше містечко, яке зациклюється на підтриманні власної життєдіяльності в польових умовах. Залишки барикад виглядають все недоречніше, як і саме блокування важливої транспортної артерії заради потреб дедалі менш людного Майдану.

Не знаю, як події розвинуться далі - з одного боку, Майдан треба рятувати від деградації, але з іншого, стає очевидним, що Майдан добре вміє махати кувалдою, але цей навик мало придатний там, де потрібна ювелірна робота. З прикрістю згадуються соціологічні дані початку грудня, коли понад 90% учасників зазначили, що не належать до жодної партії чи організації. Ще тоді подумалось, що представників західних суспільств ця цифра мабуть неабияк здивувала б (якось прочитала, що в США тільки близько третини населення не належить до жодної організації). Тепер же особливо ясно усвідомлюється, що в основної маси активістів бракує навичок участі у політичному житті за мирних умов. Ідеальним варіантом було б залишити на Майдані ряд агітаційних наметів від різних громадських організацій чи ініціатив (які б помістились на самому Майдані, не блокуючи проїжджу частину), а у неділю традиційні віче - в цьому випадку забезпечувалась би символічна присутність і тяглість народного контролю, а разом з тим можна було б уникнути незручностей як для аполітичних мешканців міста, так і для активістів. Забезпечити ефективну роботу агітаційного намету від однієї організації могли б півдесятка волонтерів, яким навіть немає потреби ночувати на Майдані; навіть якби організацій виявилось кілька десятків, все одно, для стояння залучалось би менше активістів, і ефективність їхньої діяльності була б вища. Та й навколомайданна публіка проявляла б більшу зацікавленість, зазираючи на Майдан як на постійно діючий осередок ініціатив, а не польовий табір, де відвідувач дедалі більше почувається стороннім спостерігачем, а не учасником.
Але про це залишається хіба що мріяти. Коли Руслана на віче дорікнула, що зібралось мало людей і невже людям ліньки прийти і постояти (це не дослівно, але суть така), я подумала, що не здивуюсь, коли на наступному віче буде ще менше.