Що нам робити із вітчизняною традицією?

[irengloria]

У нашому філософському (ширше - гуманітарному) дискурсі часто вживається поняття "вітчизняна традиція", "вітчизняні мислителі" тощо. Однак іноді важко зрозуміти, які значення вкладаються у ці поняття. Особливо проблематично виокремити опозицію "вітчизняне-зарубіжне" з огляду на совєтське минуле і постсовєтське сьогодення. На перший погляд, "вітчизняне" має розглядатись як тотожне до "українського". Але виникає ряд проблем. Чи вважати М.Мамардашвілі, О.Лосєва вітчизняними філософами? Їхня діяльність стосувалась не України, а СРСР, куди входила Україна. Звісно, можна вести мову про спільність філософської традиції на теренах СРСР, особливо коли акцентується відмінність західної і совєтської філософії. Однак що нам робити в сучасний період із совєтським спадком? Чи буде коректним розглядати, наприклад, М.Бахтіна як представника вітчизняної філософії (на відміну від зарубіжних структуралістів - Лакана, Фука тощо)? Ще одна проблема пов"язана із П.Копніном та В.Асмусом - їхня діяльність була дотична до України, але ж більшість своїх праць вони написали російською. Тому тепер, за часів незалежності, коли російське має розглядатись як зарубіжне - їх слід віднести до вітчизняних чи зарубіжних мислителів? Загалом плутанина виникає внаслідок того, що за часів СРСР "вітчизняне" позначало "совєтське" а тепер "вітчизняне" означає "українське". Отже, я б хотіла почути міркування щодо того, кого нам відносити до вітчизняної філософії. Чекаю коментів.