Соцреалізм

[irengloria]

Русанівський  дуже спокусливо змальовує одного з вітчизняних класиків соцреалізму

Яскравим прикладом соціалістичного реалізму 30-х років є романи О. Копиленка, зокрема «Дуже добре» й «Десятикласники». Ці твори буквально пересипані такими патетичними фразами, як «Невже ви думаєте, що так можуть робити свідомі піонери, радянські учні, з яких має вирости нове покоління борців, червоноармійців, пілотів, інженерів, лікарів, комсомольців, комуністів» («Дуже добре»); «В нашій країні виростають кращі люди в світі. Вам належать вирости найкращими; Вибирати собі професію не жарт. Хоч правда, в будь-якій галузі головне — це якнайбільше принести користі любій Радянській Батьківщині, що виростила, виховала і проклала всім їм шлях до життя» («Десятикласники»). А ось картини радянської дійсності: «Нові заводи виростають щороку» («Дуже добре»); «Шумить глуха, дика тайга, бушує шторм північного моря, завиває пурга в безмежній тундрі, палить невмолиме сонце в гарячій пустелі, а уперті, незламні герої праці завойовують, перемагають і пустелі, і тундру і тайгу...» («Дуже добре»). На цій лексиці і фразеології виховувалося ціле покоління — діти, підлітки, юнаки 20-30-х років. І хоч з плином часу вони усвідомлювали, що лексика — це одне, а реалії життя — це зовсім інше, але ілюзії все ж залишалися: якщо не тут, не на нашій вулиці, не в нашому кварталі, не в нашому селі чи місті, то десь поза нами існує те життя, про яке співають у пісні, розповідається в школі, пишеться в книжках і висвітлюється в кінофільмах. Так мова впливала на формування колективної свідомості і позначалася й на індивідуальному сприйнятті світу.

Прищеплювалася також шпигуноманія. Батьки цього покоління билися з денікінцями, махновцями, петлюрівцями, білополяками, а їм лишилося виловлювати їх рештки, що вжилися в радянську дійсність, але, звичайно ж, служать іноземним розвідкам. Таким є /319/ Медовий (зверніть увагу на прізвище!) із «Десятикласників». Отже, класова чуйність — головна чеснота радянської людини.

Після такого опису у мене виникло гостре бажання прочитати ці шедеври, одначе спроби вигуглити твори Копиленка виявились марними.  Власне, мене цікавить не стільки Копиленко, скільки сам жанр махрового соцреалізму. На жаль, про цей жанр я маю дуже поверхові уявлення, в школі я таке не читала з ідеологічних міркувань, і лише згодом зрозуміла, що від такого чтива теж можна отримувати специфічний кайф. Якщо комусь траплялись в мережі твори якихось інших правовірних класиків соцреалізму, підкажіть, будь ласка, бо у Вернадці таке соромно замовляти.

Comments

[polar-bird.livejournal.com]

Можу дати трохи))

[irengloria.livejournal.com]

Світ не без добрих людей :)
З мене пиво!

[polar-bird.livejournal.com]

це добре :) озивайсь.

це все цікаво, але я не по темі

[ne-0rlandina.livejournal.com]

офтоп
назріла необхідність у хорошому підручнику з філософії для даунів аспірантів. тобто для здачі кандидатського іспиту.
що можеш порадити корисного?
спеціальність та англійська вже не проблема, лишилася філософія. а до кого ж звертатися по пораду як не до к.ф.н.?)))
вже вдячна.

Re: це все цікаво, але я не по темі

[irengloria.livejournal.com]

Класика - Надольний або Заїченко. Але проблема в тому, що у кожному вузі свої вимоги. В декотрих видано свої підручники, на які орієнтують в першу чергу, в таких випадках краще не вражати професорського самолюбства, спираючись на "лівий" підручник. Так само відрізняється і обсяг матеріалу - іноді іспит формальний, можна скласти по студентських шпорах, а іноді програма специфічна, доводиться звертатись до різних підручників. Мабуть, найкраще дізнатись із настановчої лекції, які вимоги до іспиту: список питань, обсяг відповіді, вимоги до реферату тощо (як правило, крім вивчення питань на іспит вимагають ще й написати реферат). Коли дізнаєшся, звертайся, я допоможу знайти матеріал. В різних підручниках теми розкриті неоднаково - наприклад, в Надольного дуже погано висвітлені питання, пов'язані з етикою та естетикою. Коли буде список питань і загальні уявлення про вимоги, тоді я пораджу щось конкретніше.

Re: це все цікаво, але я не по темі

[ne-0rlandina.livejournal.com]

складатиму не у вузі, а в учбовому центрі на Трьохсвятительській, куди все ніяк не зайду за питаннями. але врешті планую зібратися з думками і доповзти.
щодо формальності іспиту сумніваюся, хоча хто знає. поспитаюся у вже проекзаменованих.

Re: це все цікаво, але я не по темі

[irengloria.livejournal.com]

Якщо це в Центрі гуманітарної освіти, то там хоча б формально треба робити вигляд, що щось знаєш. Головне, дістань список питань і поцікався, які підручники радять вони (може, вони орієнтують на якісь свої видання), якщо ж готуватись можна за будь-яким підручником, я пошукаю, де потрібні питання викладені оптимально. Постарайся дізнатись якомога раніше (це я кажу, як любителька зривати дедлайни :))

Світлі спогади дитинства ))))

[atejist.livejournal.com]

Можу запропонувати Аркадія Гайдара - http://www.arkadiygaydar.ru/ll-sa-at-135/
взагалі-то це дитяче, зате напрочуд читабельне. (Як для збоченки - і дитяче згодиться, гг) На ніч, у порядку відпочинку чудово піде. Стиль - моя пошана. Вмів писати, падлюка. Якщо колись раптом я спробую писати прозу, то неодмінно візьму до уваги. (Хоч підозрюю, що насправді наслідуватиму Марка Твена.)

Re: Світлі спогади дитинства ))))

[irengloria.livejournal.com]

Дякую. "Тимура і його команду" я прочитала в молодших класах, правда, без особливих вражень.

Зараз у мене нова фішка - демонологія, відьми і т.п. Вчора-позавчора замість того, щоб читати Патнема, не могла відірватись від "Історія з відьмами" Диси. Коротше, з 1 вересня почати нове життя знов не вдалось :(

Re: Світлі спогади дитинства ))))

[atejist.livejournal.com]

Не треба нового життя, ми тебе любимо за те, що ти оце така ))))

Відьми, кажеш? У мене часом прорізається інтерес до слов'янського рунопису. Я так розумію, всіх нас з віком до своїх коренів тягне...

Re: Світлі спогади дитинства ))))

[irengloria.livejournal.com]

Ну, рунопис це радше легенди, коли бажане видають за дійсне. Писемність може з'явитись лише в досить розвиненій державі, коли без записів ніяк не обійтись. А така держава сформувалась аж за давньоруських часів, за якесь сторіччя до прийняття християнства і відповідно, писемності. Тож не варто сподіватись, що рунічна писемність могла бути поширеною.

Re: Світлі спогади дитинства ))))

[atejist.livejournal.com]

Поширеною, вочевидь, і не була - знахідок малувато. Але принаймі існувала. За відсутності добре розвинутої держави писемність (рунічна) могла виконувати не стільки раціональну, скільки специфічну ритуальну функцію. Язичницькі жерці, пишучи імена богів, у такий спосіб ніби розмовляли з ними, так би мовити - подавали офіційні заяви в письмовій формі. Чому б їм і не вірити, що написане ім'я бога має набагато більшу силу, ніж промовлене вголос? Відповідно припускаємо, що надписи переважно супроводжували зображення чи статуї богів. Цілком логічно, що з прийняттям християнства язичницькі ідоли масово знищувались, а з ними й пам'ятки рунічної писемності.

Занести руни на наші землі могли ті ж самі варяги. Частина рун при цьому зазнала "адаптаційних" змін, частина залишилась у своєму первісному вигляді. Руни перейняли спершу як релігійний елемент культури, а вже потім усвідомили (підозрюю, недостатньою мірою) їхнє практичне значення.