(no subject)
Sep. 3rd, 2008 06:03 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
irengloriaЩойно вийшла праця Катерини Диси Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття. - К.: Критика, 2008 - 304с.
Відьомські процеси розглядаються під різними кутами: на матеріалах судових процесів проаналізовано саму процедуру таких судів, уявлення церковних еліт про диявола, демонів і відьом, а також мікропідґрунтя формування звинувачень у відьомстві - сусідські, родинні стосунки, владні відносини тощо. Останній розділ присвячений мікроісторичному дослідженню дітовбивства і чаклунства у волинському селі Щуровчики.
Читач знайде багато цікавинок. Наприклад, тривалий час історики перебільшували значення тортур у судах про чари. На українських теренах тортурування відьом було радше винятком. Пояснюється це не гуманністю суддів, а цілком меркантильними причинами: далеко не кожне місто, не кажучи вже про містечка, могло собі дозволити користуватись послугами ката, тож щоб заощадити кошти, судді намагались виносити "безкровні" вироки (це стосувалось не лише відьомства, а й ряду інших злочинів). Цим самим пояснюється і незначна кількість смертних вироків за відьомство. Натомість прикладом досить типового вироку є рішення кременецького суду, який у квітні 1731 року наказав Яну Леончику і Трочисі Хількевичовій звести огорожу між їхніми будинками і зобов'язав їх жити в добрій згоді та злагоді. Причиною були численні сварки між родинами, в ході яких лунали й звинувачення у відьомстві. (с.129). Цікаво також, що в Україні, як і в багатьох європейських країнах, відьомство вважалось переважно жіночою справою, але близько 20% звинувачених становили чоловіки. Серед позивачів так само не бракує жінок, які часто були ініціаторами у звинуваченні. Зазвичай учасники процесів про чари належили до одного соціального прошарку, були сусідами чи належали до одного цеху. Одначе приблизно у 10% звинувачений і позивач належали до різних суспільних прошарків, зазвичай представники вищого стану оскаржували представників нижчих станів. В таких випадках судова процедура і вироки помітно суворішали, хоча головною провиною підсудних ставало не завдання шкоди чарами, а замах на авторитет вищих прошарків.
На відміну від західноєвропейських уявлень, де одним з головних обвинувачень у відьомських процесах була угода відьми з дияволом, в православній традиції угода з дияволом не набула поширення. Справи про угоду з дияволом траплялись вельми рідко, причому в них фігурували молоді освічені чоловіки, які начитавшись історій про таку угоду, вдались до неї як до неординарного засобу покращити своє становище. Так, у 1757 р. Грицько Сердюковський, молодий послушник із Києва, хильнувши зайвого, написав листа Люциперові, де навіть встановив ціну за свою душу - 50 рублів. (с.107).
Була відмінність і в уявленнях про екзорцизм - якщо в Західній Європі вигнання бісів асоціювалось із силою окремих проповідників, то в православній традиції головним чинником була певна святиня (ікона, монастир), а не особистість священника. Ще одна українська особливість - ґендерний склад біснуватих. Якщо в Західній Європі, так само як і Росії, серед одержимих переважали жінки, то в українських матеріалах переважно фігурують чоловіки.
Загалом ця захоплива книжка - чудовий путівник у світ ранньомодерних українських уявлень про відьомство.
Відьомські процеси розглядаються під різними кутами: на матеріалах судових процесів проаналізовано саму процедуру таких судів, уявлення церковних еліт про диявола, демонів і відьом, а також мікропідґрунтя формування звинувачень у відьомстві - сусідські, родинні стосунки, владні відносини тощо. Останній розділ присвячений мікроісторичному дослідженню дітовбивства і чаклунства у волинському селі Щуровчики.
Читач знайде багато цікавинок. Наприклад, тривалий час історики перебільшували значення тортур у судах про чари. На українських теренах тортурування відьом було радше винятком. Пояснюється це не гуманністю суддів, а цілком меркантильними причинами: далеко не кожне місто, не кажучи вже про містечка, могло собі дозволити користуватись послугами ката, тож щоб заощадити кошти, судді намагались виносити "безкровні" вироки (це стосувалось не лише відьомства, а й ряду інших злочинів). Цим самим пояснюється і незначна кількість смертних вироків за відьомство. Натомість прикладом досить типового вироку є рішення кременецького суду, який у квітні 1731 року наказав Яну Леончику і Трочисі Хількевичовій звести огорожу між їхніми будинками і зобов'язав їх жити в добрій згоді та злагоді. Причиною були численні сварки між родинами, в ході яких лунали й звинувачення у відьомстві. (с.129). Цікаво також, що в Україні, як і в багатьох європейських країнах, відьомство вважалось переважно жіночою справою, але близько 20% звинувачених становили чоловіки. Серед позивачів так само не бракує жінок, які часто були ініціаторами у звинуваченні. Зазвичай учасники процесів про чари належили до одного соціального прошарку, були сусідами чи належали до одного цеху. Одначе приблизно у 10% звинувачений і позивач належали до різних суспільних прошарків, зазвичай представники вищого стану оскаржували представників нижчих станів. В таких випадках судова процедура і вироки помітно суворішали, хоча головною провиною підсудних ставало не завдання шкоди чарами, а замах на авторитет вищих прошарків.
На відміну від західноєвропейських уявлень, де одним з головних обвинувачень у відьомських процесах була угода відьми з дияволом, в православній традиції угода з дияволом не набула поширення. Справи про угоду з дияволом траплялись вельми рідко, причому в них фігурували молоді освічені чоловіки, які начитавшись історій про таку угоду, вдались до неї як до неординарного засобу покращити своє становище. Так, у 1757 р. Грицько Сердюковський, молодий послушник із Києва, хильнувши зайвого, написав листа Люциперові, де навіть встановив ціну за свою душу - 50 рублів. (с.107).
Була відмінність і в уявленнях про екзорцизм - якщо в Західній Європі вигнання бісів асоціювалось із силою окремих проповідників, то в православній традиції головним чинником була певна святиня (ікона, монастир), а не особистість священника. Ще одна українська особливість - ґендерний склад біснуватих. Якщо в Західній Європі, так само як і Росії, серед одержимих переважали жінки, то в українських матеріалах переважно фігурують чоловіки.
Загалом ця захоплива книжка - чудовий путівник у світ ранньомодерних українських уявлень про відьомство.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2008-09-03 03:19 pm (UTC)no subject
Date: 2008-09-03 05:26 pm (UTC)no subject
Date: 2008-12-12 07:03 pm (UTC)no subject
Date: 2009-02-23 09:46 am (UTC)Я не зовсім певна, але по "підмосковській" Україні мали би бути аналогічні судові справи у "Кримінальній хроніці" Ор.Левицького.
no subject
Date: 2009-02-24 10:31 am (UTC)