(no subject)

[irengloria]

У спільноті ua_antireligion минулого тижня був опублікований відкритий лист до Вакарчука (повний текст листа тут). Причиною занепокоєння науковців було створення при МОН  Громадської ради з питань співпраці з церквами та релігійними організаціями, а також деякі результати її діяльності - обговорення галузевого стандарту з теології та умови присвоєння грифу МОН підручникам з богословських дисциплін, і звернення до Міністерства фінансів України та Комітету ВР з питань бюджету щодо можливості державного фінансування видання підручників з „Основ християнської етики” для державних та комунальних навчальних закладів (викладання християнської етики в навчальних закладах було запроваджено за президентською ініціативою).

Хоча загалом поділяю занепокоєння підписантів щодо небезпеки проникнення релігійних доктрин у світські навчальні заклади, однак аргументація авторів листа не враховує ряду суттєвих обставин.
Твердження про світськість як неодмінну рису Європи є слушним, але, на жаль, в листі воно згадано в стилі радше журналістського, ніж наукового дискурсу.

З приводу релігій у Європі можна згадати працю Ж-П.Віллема "Європа та релігії" (К.: Дух і Літера, 2006).
Частина ІІІ, присвячена відносинам школи та релігії в Європі, починається з твердження, що дослідження цих відносин суттєво ускладнюється тією обставиною, що ситуація змінюється залежно від країни. Єдності немає вже на рівні освітніх систем (їх варіанти досить різняться за ступенем де/централізованості). Трохи далі Віллем змальовує неоднорідність європейських стосунків з церквою  Існує, наприклад, істотна різниця між двосповідними суспільствами, такими як у Німеччині або в Швейцарії, де національна єдність викувалася шляхом замирення міжконфесійного конфлікту, та суспільствами односповідними, як у Греції чи в Данії, де національна тотожність викувалася в тісному симбіозі з панівною релігією країни... або, як у Франції, в конфлікті з панівною релігією. (с.141-142). Відповідно, це передбачає різні моделі ставлення до релігії - від повної лаїчності (Франція) до обов'язкової присутності певної релігії як навчального предмета  (Ірландія, Греція). Принцип віротерпимості залишається обов'язковим для всіх європейських країн, але має свою специфіку в різних освітніх системах. Аналізуючи освіту в Німеччині, Віллем зазначає що релігійне навчання закріплено в рамках шкільних програм на конституційному рівні, однак це навчання дедалі більше набуває інтеррелігійного характеру, а також внутрішньої секуляризації - тиск з боку релігійно неоднорідної аудиторії при незаперечному дотриманні принципу свободи релігійних переконань призводить до дедалі більшої деконфесіоналізації шкільних курсів релігії. В Британії релігійне виховання має на меті ознайомити учнів із релігійною цариною, при цьому викладаються основи віровчень християнства, індуїзму, сикхізму, ісламу, іудаїзму, та двох нерелігійних світоглядів - комунізму та атеїстичного гуманізму, викладачам радять дотримуватись щодо всіх їх описово-нейтрального стилю. В Іспанії учням надається право відвідувати тип релігійних занять відповідно до їхніх переконань - католицизм вивчають всі бажаючі, як звичайний шкільний предмет, ті ж, хто не бажає його вивчати, мають змогу обрати курс "суспільство, культура та релігія", який викладається з позицій історико-культурного підходу (щоправда, оцінки з альтернативного предмету не враховується при виведенні оцінки за шкільний рік), або вивчати релігію певної меншини (Віллем згадує протестантизм та іслам), правда, лише тоді, коли ці меншини уклали з державою угоду про співробітництво. У Франції найпослідовніше розмежовуються шкільна освіта й релігія, однак Віллем зазначає, що зворотним боком цілковитого заперечення релігії може бути релігійне невігластво учнів, причому сама релігія як явище від того не зникає, і ставлення молоді до релігії складається радше стихійно, ніж свідомо. Зрештою, ігнорування школою релігії веде до того, що уявлення про релігію у широких верств формуватимуться релігійними організаціями.
Чи може школа замовчувати питання життєвого сенсу, поводитися так, ніби такі різні релігійні та нерелігійні символічні систкеми не скеровують життя мільйонів людей? Ставкою тут є сама зрозумілість світу та його історії. Виключити зі шкільного всесвіту об'єктивний та точний підхід до великих релігій та великих концепцій людини й світу - означає віддати ці питання на відкуп самим лише релігійним громадам. Школі слід, не втручаючись у той чи інший учнівський вибір, ознайомити своїх вихованців із великими символічними системами, за якими люди жили й живуть сьогодні. (с.159)

Міркування Віллема, застосовані до нашої ситуації, унаочнюють суттєвий недолік вітчизняних прихильників лаїчності. У нас все ще панує тенденція до простого замовчування, ігнорування релігії. Критика християнської етики як шкільного предмету - це тільки півсправи, звичайно, слід всіляко протистояти конфесійній пропаганді, але це не знімає потреби вивчення релігії як культурного феномену. Оскільки справжня освіта покликана дати громадянам засоби орієнтації у сучасному світі, то звідси б мала випливати необхідність курсу релігієзнавства. Проблема паралельних етичних систем теж не зводиться тільки до розпалювання конфліктності - стислий огляд Віллемом німецької моделі дає цікавий матеріал для аналізу поділу "свої-чужі", показуючи, що наявність різних релігійно-етичних переконань не завжди завершується конфліктом.
Зрештою, певна архаїчність підходу простежується і в протиставленні релігії природничих наук. Заклик покращувати викладання природничих дисциплін є результатом дещо наївної установки, за якою знання природничнонаукових теорій автоматично призведе до викорінення релігії. Але історія показала, що це не так. Релігія спирається насамперед на психологічні чинники, тож природничонаукові знання здатні підірвати релігійну картину світу, але в сучасному світі, де релігія претендує не стільки на універсальність (як в епохи панування релігійного світогляду), скільки на задоволення психологічних потреб індивіда, роль природничих знань у боротьбі з релігією є радше допоміжною. Натомість більше значення могли б мати соціально-гуманітарні предмети, з якими у нас взагалі катастрофічне становище. (Наприклад, психологія чи політологія у нас взагалі не належать до обов'язкових шкільних предметів). Саме вони стосуються тієї сфери, яку зараз експлуатує релігія - світогляду індивіда, екзистенційних проблем тощо. Сама по собі технічно-природнича освіченість не вирішить світоглядних проблем, рішення слід шукати в психологічно-соціальній площині.
Випадок із християнською етикою свідчить про кризовий стан освіти, але однією із найголовніших передумов цієї кризи була заідеологізованість радянської школи, що готувала чудових технічних фахівців, які були водночас безпорадними громадянами. Тож і у пошуку виходу з цієї кризи я б поставила акцент на іншому - наша освітня система має ефективно формувати громадянські навички, за наших умов саме вони  дозволять найефективніше запобігати конфліктам на релігійному ґрунті.

Але маємо те, що маємо, листа все ж таки доведеться підписати як є.

Comments

як член родини "підписанта"

[mazhorka-klusha.livejournal.com]

Дякую за Віллема - ще почитаю. Твої міркування дуже слушні, виважені. Підтримую!
Щодо тексту - його треба було підписувати швидше, не затримувати редагуванням. Звичайно, там варто було б прибрати половину, щоб не створювати "інформаційний шум". А від тез наша освітня система має ефективно формувати громадянські навички, за наших умов саме вони дозволять найефективніше запобігати конфліктам на релігійному ґрунті він тільки виграв би. Проте от що вже є...

Як підписантка

[irengloria.livejournal.com]

Дякую! Звичайно, ініціатори молодці, просто це в мене спрацьовує перфекціонізм - хочеться, щоб наша сторона виглядала якнайкраще.

[menix.livejournal.com]

чи не здається вам, що думка про те що світогляд індивіда і його екзистенційні проблеми вирішать соціально-гуманітарні предмети є наступним щаблем помилкового ходу думки?
якщо теологію вивчатимуть такі люди як в Оксфорді (див. http://paidagogos.livejournal.com/73747.html), яка різниця чи буде чи не буде прийнятий галузевий стандарт теології?

[irengloria.livejournal.com]

Реакція окремого індивіда може бути якою завгодно, мені йдеться про загальні тенденції. А опис оксфордського середовища якраз ілюструє, що гуманітарна обізнаність часто супроводжується критичним ставленням до релігії.

Якось погортала праці, присвячені неорелігіям, так у (пост)радянських працях впадає у вічі психологічна сліпота - за радянських часів привабливість неокультів для адептів пояснювалась хибними установками буржуазного суспільства, в сучасних психологічні механізми теж розкриваються поверхово. І, натомість, згадується один з американських підручників з теорії аргументації, один розділ там був присвячений неокультам, причому досить детально показано механізми, як у людини формується довіра до цих доктрин. Після того, як читач ознайомиться із "кухнею" релігійних пропагандистів, він зможе осмисленіше ставитись до них. Зрештою, просте ознайомлення з різними релігіями, показ їх історичного розвитку формує критичніше ставлення - не раз спостерігала у своїх студентів, що для них було відкриттям наявність пережитків тотемізму у християнстві, або ж те, що основна догматика християнства сформувалась за кілька сторіч після Христа.

Я не вважаю, що саме по собі вивчення соціально-гуманітарних предметів автоматично дасть відповідь на екзистенційні питання, але воно сформує підґрунтя для осмисленішої відповіді. Так само, вивчення політології автоматично не дає індивідам відповідь, за кого голосувати (чи, ширше, якої громадянської позиції дотримуватись), але очевидно, що людина, чиї уявлення про політику формувались стихійно, має більшу ймовірність стати жертвою політичних маніпуляцій, ніж той, хто обізнаний хоча б з основами політології.

[menix.livejournal.com]

звісно психологічні чинники для неокультів важливі, але те що відбувається в Україні стосується радше "старих культів". і звичайно я за надання більшої уваги соціально-гуманітарним предметам, навіть у релігійних навчальних закладах. бо деякі людські питання явно можна вирішити без втручань у сфери духа. так-таки ви маєте рацію.
але я ще й про те, що все одно психологія і релігія трохи про різні речі. проте напевно вам це відомо :)