(no subject)

[irengloria]

Днями у френдстрічці наткнулась на посилання із вражаючим заголовком:
Нинішня влада - одним документом: українську мову виключити!
Виявилось, йдеться про скасування постанови від 2.03.2010 про введення кандидатського іспиту з української, а також іспиту з української при вступі до аспірантури.
Перелік доповнень, внесених Вакарчуком, можна знайти тут, тож у новій редакції постанови, схоже, зміни внесені Табачником,  зводяться до заміни слова "доповнити" словом "виключити". Загалом, Табачник в даному разі скасував ініціативу, яка проіснувала кілька місяців і на яку раніше у Вакарчука за понад два роки не знайшлось часу чи бажання (нагадаю, Вакарчук був призначений міністром освіти наприкінці 2007-го). Однак відразу ж здійнявся лемент про наступ на українську, а Вакарчук навіть побачив паралелі із Валуєвським циркуляром і Емським указом. Ця реакція частини патріотично налаштованої публіки породжує неприємне відчуття від прийомів жовтої преси - ну звісно, якби заголовок сформулювали "Табачник скасував березневу постанову Вакарчука про введення іспиту з української в аспірантурі", ажіотаж був би значно меншим, ніж від заголовків "українську - заборонити виключити!" Але кінцевим результатом буде те, що читач, розібравшись у чому справа, з прикрістю чи зневагою поставиться до тих, хто вдається до таких прийомів. Не в останню чергу і через те, що постанова Вакарчука була вразливою в кількох аспектах.
По-перше, потрібність введення іспиту має спиратись передусім на думку академічного співтовариства, звісно, якщо дотримуватись європейських традицій. Натомість Вакарчук діяв у стилі типового пострадянського чиновника від освіти - тож не слід дивуватись, що поправки, прийняті з політичних мотивів, були скасовані теж з політичних мотивів.
По-друге, якщо спрогнозувати реальні наслідки, вони були б радше негативними, більше сприяючи поширенню ворожості до української. Проблеми з українською мають переважно представники старшого і середнього поколінь, які вже стали доцентами чи професорами, тож іспит їх не зачепив би. Молодь же знає українську на рівні, достатньому для того, щоб скласти іспит хоча б на четвірку (а не відмінна оцінка за іспит майже ніяк не впливає на захист - дехто з моїх колег в аспірантурі, хто склав іспити на четвірки, успішно захистились майже водночас зі мною). Це очевидно вже на ЗНО - не знаю точний результат тестування з української по областях, але скидається на те, що розрив учнів західних і східних областей незначний (принаймні, він не став предметом спекуляцій - тож мабуть, різниця не така, яку можна роздувати). Аспіранти ставились би до нового іспиту не зі страхом провалитись, а просто як до зайвого клопоту, який треба  відбути і зрештою успішно відбудуть. Таким чином, навряд чи перспектива складання іспиту змусила б когось перейти на українську. А от ворожість до новації не забарилась би.
По-третє, запровадження такої новації в останні дні перебування на посаді явно скидається на прагнення голосніше грюкнути дверима на прощання.

Вакарчук згадав мовну асиметрію науково-інформаційних джерел, наукової та навчальної літератури на користь російської, однак не вказав її причини. А головні причини не в українофобі Табачнику. Принаймні в галузі соціально-гуманітарних наук очевидно, що більшість важливих сучасних джерел написано англійською, тож якісні дослідження передбачають опрацювання англомовних видань або прямо, або через посередництво російської. Працювати безпосередньо з англомовною літературою заважають дві головні перешкоди - її недоступність (у бібліотеках майже неможливо знайти англомовні видання останніх років, тож в переважній більшості випадків молодим дослідникам доводиться просити старших колег, які недавно їздили на якусь конференцію, дати відксерити привезені новинки), і, значно більшою мірою, катастрофічно низький рівень викладання англійської. Я пригадую, як на початку 2000-х  ми вивчали фахову лексику за методичкою кінця 80-х, там був суцільний марксизм, і я іноді розважалась, "наїжджаючи" з позицій інших течій: позитивізму, екзистенціалізму, герменевтики, причому робила це досить стихійно й невправно, бо мій рівень англійської був далеким від вільного володіння. Викладачка виправляла граматичні помилки в моїх імпровізаціях, але абсолютно не переймалась термінологією. Це у виші, який традиційно вважається флагманом вітчизняної освіти, і я ще ж належала до сильних студентів. Кандіспит був взагалі профанацією - дехто не прочитав і половину необхідного, і все одно отримав п'ятірку, усна відповідь теж оцінювалась вкрай поблажливо (перекладаючи уривок тексту, я сама переклала constitute як конституювати, і все пройшло чудово, хоч Гемпель від такого перекладу мабуть в труні перевертався). Згодом я підтягнула англійську, і зараз читаю майже без словника, але все одно, повільніше ніж російською, тож якщо поспішаю, доводиться звертатись до російських перекладів, навіть якщо доступний оригінал. У такій ситуації опиняються багато молодих патріотично налаштованих наукових і педагогічних кадрів - за браком достатніх знань з англійської вони змушені користуватись російськими перекладами, і найгірше, така ситуація не усвідомлюється як ненормальна. Вакарчук зробив би значно більше для українізації, якби ввів не іспит з української, а вимогу, що неодмінною умовою складання кандіспиту з англійської є переклад якоїсь статті - чи класичної, чи недавно опублікованої (і, відповідно, забезпечив можливості публікацій перекладів). Це б означало щорічну появу кількох тисяч перекладів, і навіть якби читабельними виявились лише кількасот, все одно це розширювало б коло джерел, які можна порекомендувати студентам українською. А в перспективі це б стимулювало вищу якість перекладів, зменшувало б залежність від посередництва російської. Проти такої новації неможливо виступати, не викликавши зневаги і закидів щодо низького фахового рівня, і скасувати таку постанову було б важче, не кажучи вже про те, що прихильники російської мали б значно менше підстав причепитись до чогось. Звісно, це лише один із можливих засобів, але шкода, що він викликає значно менше уваги, ніж недолуга постанова, гідна хіба що прихильників Тягнибока.

Comments

[maksymus.livejournal.com]

Я пам’ятаю впровадження в 91-му році нового предмета та заліку з української мови. Це виглядало дуже цікаво. Одна викладачка обслуговувала цілий курс. Щоб хоч якось формалізувати процес оцінювання, розбила всіх на пари і кожна пара мала розіграти коротенький діалог українською. Це виглядало приблизно так: — Наступні. — Сьогодні я був у магазині і купив праску. — Добре, це цінне придбання для сім’ї. — Вам залік, давайте заліковки. — Наступні... (Комізм діалогу зрозумілий для тих, хто тоді намагався купити будь-яку побутову техніку.)

Єдине, що з того всього запам’яталося, моя заліковка на той час перебувала в іншого викладача, тому довелося довго і марно розшукувати цю викладачку, а потім просто підробити підпис.

[irengloria.livejournal.com]

За кілька років викладання налагодилось, акцент робився на діловій мові - наприклад, написання доручення, службової записки чи протоколу зборів. Але все одно підхід був суто формальним, і залік отримали всі, незалежно від рівня знань.