(no subject)
Mar. 7th, 2013 10:56 pm![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
irengloriaВидно, що завтра 8 березня. Чоловіки стають такими нав'язливо-люб'язними, аж гидко. Сьогодні, проходячи "Квадратом" на Лукянівці і ще обмірковуючи дискусію, що виникла на семінарі, бічним зором помітила, як чоловік, який ішов метрів за три попереду, притримав двері. Якось не подумала, що це для мене, адже я йшла не прямо за ним, тож автоматично взялась за ручку сусідніх дверей, і лише коли чоловік, з ображено-сердитим виразом на обличчі різко відпустив половинку дверей, які мене ледь не зачепили, я звернула увагу на цей вияв невдалого джентльменства.
Не раз стикалась з тим, що відмова від навязливої і по суті непотрібної люб'язності викликає злість і роздратування. Здавалось би, чоловіки мали б тішитись, коли жінка не потребує, щоб їй звільняли місце, допомагали одягти пальто чи принести стілець із сусідньої аудиторії. Однак навязливість, з якою пропонують такі послуги, і роздратування, яке викликає відмова від них, викликає стійку підозру, що насправді за цими виявами джентльменства стоїть елементарне бажання домінування, бажання підкреслити слабкість жінки, і якщо жінка не потребує допомоги, це спричиняє обурення. В принципі, розумію, що багатьох чоловіків так виховали, вони просто не замислювались над природою етикетних вимог і їх доречністю в сучасному світі. Однак слід враховувати, що декотрі вияви джентльменства для сучасних жінок є принаймні зайвими, якщо не недоречними. Наприклад, коли значно старший і поважніший за мене колега відчиняє переді мною двері і пропускає вперед, я почуваюсь надзвичайно ніяково - насправді це я б залюбки відчинила перед ним двері, демонструючи повагу до шановної людини; по суті, професійна субординація мала б передбачати саме таку поведінку, але розумію, що цей жест змусив би ніяковіти старшого колегу. Тож я зрештою намагаюсь опинитись ближче до дверей, відчиняю їх сама, і проходжу першою - я не червонію, що поважніша за мене людина відчиняє переді мною двері, він не червоніє, що не пропустив жінку вперед. Однак цей маневр вдається реалізувати не завжди, в таких випадках залишається хіба що прикре відчуття, що патріархальна норма сильніша за професійну.
Так само, більшість жінок спроможні самі одягнути пальто, перенести з місця на місце стопку книг, чи постояти в громадському транспорті. Тож, шановні чоловіки, перед тим, як запропонувати допомогу приятельці чи просто незнайомій жінці, подумайте, якби в аналогічній ситуації ваш приятель, чи відповідно, незнайома вам людина запропонувала таку допомогу вам, чи була б вона доречною? Якщо ні, то не робіть іншим того, чого не бажаєте, щоб робили вам. Зрозуміло, що етикет, як і уявлення, які за ним стоять, змінюється не зразу, але враховуйте, що для багатьох жінок непотрібна турбота виглядає як нав'язливість, а іноді має й принизливий відтінок, наприклад, коли жінкам звільняють місце, як інвалідам.
Не раз стикалась з тим, що відмова від навязливої і по суті непотрібної люб'язності викликає злість і роздратування. Здавалось би, чоловіки мали б тішитись, коли жінка не потребує, щоб їй звільняли місце, допомагали одягти пальто чи принести стілець із сусідньої аудиторії. Однак навязливість, з якою пропонують такі послуги, і роздратування, яке викликає відмова від них, викликає стійку підозру, що насправді за цими виявами джентльменства стоїть елементарне бажання домінування, бажання підкреслити слабкість жінки, і якщо жінка не потребує допомоги, це спричиняє обурення. В принципі, розумію, що багатьох чоловіків так виховали, вони просто не замислювались над природою етикетних вимог і їх доречністю в сучасному світі. Однак слід враховувати, що декотрі вияви джентльменства для сучасних жінок є принаймні зайвими, якщо не недоречними. Наприклад, коли значно старший і поважніший за мене колега відчиняє переді мною двері і пропускає вперед, я почуваюсь надзвичайно ніяково - насправді це я б залюбки відчинила перед ним двері, демонструючи повагу до шановної людини; по суті, професійна субординація мала б передбачати саме таку поведінку, але розумію, що цей жест змусив би ніяковіти старшого колегу. Тож я зрештою намагаюсь опинитись ближче до дверей, відчиняю їх сама, і проходжу першою - я не червонію, що поважніша за мене людина відчиняє переді мною двері, він не червоніє, що не пропустив жінку вперед. Однак цей маневр вдається реалізувати не завжди, в таких випадках залишається хіба що прикре відчуття, що патріархальна норма сильніша за професійну.
Так само, більшість жінок спроможні самі одягнути пальто, перенести з місця на місце стопку книг, чи постояти в громадському транспорті. Тож, шановні чоловіки, перед тим, як запропонувати допомогу приятельці чи просто незнайомій жінці, подумайте, якби в аналогічній ситуації ваш приятель, чи відповідно, незнайома вам людина запропонувала таку допомогу вам, чи була б вона доречною? Якщо ні, то не робіть іншим того, чого не бажаєте, щоб робили вам. Зрозуміло, що етикет, як і уявлення, які за ним стоять, змінюється не зразу, але враховуйте, що для багатьох жінок непотрібна турбота виглядає як нав'язливість, а іноді має й принизливий відтінок, наприклад, коли жінкам звільняють місце, як інвалідам.
![[identity profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/openid.png){kind=small}
no subject
Date: 2013-03-08 12:48 am (UTC)-- Ти прекрасно знаєш, що це свято виникло раніше за Радянський Союз, причому в заклятих буржуїв.
no subject
Date: 2013-03-08 01:16 am (UTC)no subject
Date: 2013-03-08 01:48 am (UTC)no subject
Date: 2013-03-08 02:03 am (UTC)no subject
Date: 2013-03-08 02:19 am (UTC)