Смакуй советское беларускае!

[irengloria]

У 16 чи 18 тролейбусі висить дивовижний рекламний кентавр:



Використання білоруської мови дуже вдалий хід, відразу ж привертає увагу і викликає прихильність. Але намагання зіграти на ностальгії за совком псує весь ефект. Я не знавець пива, для мене воно все майже на один смак. Але батько якось купив білоруське пиво, здається, "Крыніца", і довго плювався, казав, що воно нагадує совкове "Жигулівське"; загалом, воно надихнуло батька на спогади, яким же гидотним було пиво за радянських часів. Звісно, про смаки не сперечаються, але суперечність впадає у вічі вже на рівні мовного оформлення: рекламі в совковому стилі більше б підійшла російська мова, ну а "Смакуй беларускае" краще б виглядало, якби експлуатувало, скажімо, "Пагоню" - наприклад, вершник дудлить пиво (чи якесь інше зображення в цьому дусі).

Comments

[maksymus.livejournal.com]

Мене страшенно дратують рекламні заклики про «якість СРСР», бо добре пам’ятаю жах радянської процедури будь-якої покупки. Але когось, певно, це чіпляє.

А від Білорусі кілька років тому у мене залишилися враження семе в дусі цього плакату. Сучасні економічні відносини під шаром радянської фарби.

[atejist.livejournal.com]

Певні групи товарів у СРСР були традиційно якісними, але якраз харчопрому це не стосується.

[atejist.livejournal.com]

Хоча ні, брешу: цукерки "Ромашка" й виноградні вина були приємним винятком :)

[irengloria.livejournal.com]

Дивно, в мене від радянських кондитерських виробів спогади не найкращі. Якісний шоколад траплявся рідко, як і будь-які дефіцитні товари, а зазвичай продавався шоколад, який в народі, здається, називали соєвим. Коли на початку 90-х хлинули імпортні солодощі, Снікерс, Марс і т.п. здавалися вишуканими ласощами.

[atejist.livejournal.com]

Смутно пригадую цей ерзац. На смак щось подібне до пластиліну. Найсмішніше, що воно було таким же дефіцитом, як і справжній шоколад.

[irengloria.livejournal.com]

Шкода, що не існує машини часу - заслати б усіх прихильників "советского качества" у 70-ті, і позловтішатись, коли вони попросяться назад в той же день.

Хоч, з іншого боку, механізми ностальгії складніші. Минулого семестру, коли була на стажуванні в альма матер і побачила теперішній червоний корпус, який став всередині значно презентабельнішим, відчула ностальгію за тим, яким він був в кінці 90-х. Звісно, нормальний ремонт, євровікна, нові меблі, килимові доріжки суттєво змінили його на краще. Але особисто мої найкращі спогади були пов'язані саме зі старим його станом. Я ще застала часи, коли в холі біля дверей продавались тістечка, а біля бічних сходів стояли столики, де торгували кавовими напоями, причому пакетик маккофі розділявся на два стаканчика, кожен з яких заливався водою наполовину. Коли продавщиця розрізала пакетик, висипала половину в мій стаканчик, другу половину в стаканчик подружки, наливала обом води - такі дрібнички неабияк посилювали почуття приязні, в цьому було щось від обрядів побратимства. Коли ж хтось замовляв повний стаканчик (з цілого пакетика), на нього дивились, як на мажора. Мабуть, теперішнім студентам ностальгія за такими злиднями видалась би збоченням. Так само, нові столи зручніші, але я з ностальгією згадувала старі, з відкидними сидіннями, хоч мушу визнати, об ці сидіння порвала не одні колготи. Хоч теоретично розумію, що зараз студенти навчаються у значно кращих умовах, але все одно, відчула легкий жаль, що корпус так змінився.

[maksymus.livejournal.com]

Пам’ятаєте, у фільмі «Вікно в Париж» був епізод, коли не дуже добре влаштований еміґрант плакався другу, що хотів би повернутися в СРСР, тільки візу не дають. Тоді головний герой одягнув тому пов’язку на очі і провів через портал в самісінький центр Ленінграда, під пам’ятник Леніну. Еміґрант, коли зрозумів, що сталося, завив і кинувся цілувати ноги, щоб тільки повернутися в паризький кабак на ставку тапера. Та ж істерика сталася б з нашими ностальґуючими. Зав’язати б очі і повернути з авоською в чергу за всім.

Ніколи не забуду, як мав кожного дня вистоювати черги за хлібом. Одного разу натовп колихнувся і видавив жінкою скло дверей в універсамі. Жінка лежала і плакала, але черга не ворухнулася. Усі боялися за місце. Її забрали за чверть години, а люди мовчки переступали через скривавлені уламки, щоб у величезному залі універсаму купити хоч щось.

У Литві, здається, є музеї радянської окупації, де можна пройтися застінками і відчути жах екстремальних проявів совка. А треба б такі музеї влаштувати в звичайнийх умовах,під відкритим, як, скажімо, роблять англійські реконструктори, на кшталт вікторіанської ферми, чи ферми під час війни, щоб переживали звичайне побутове життя.

[irengloria.livejournal.com]

А в яких роках були черги за хлібом? Наскільки пригадую, принаймні у 80-х хліб належав до небагатьох товарів, які можна було купити без проблем. Здається, перебої були на початку 90-х, та й то кілька тижнів, принаймні, в моїй пам'яті вони відклались як короткочасний епізод. Купувати хліб було спершу бабусиним, потім моїм обов'язком, оскільки серед дня майже не було черг. Я пригадую цукор по талонах, довжелезні черги за дефіцитними товарами - наприклад, індійським чаєм, "в нагрузку" до якого давали якийсь непотріб, пригадую, що після школи іноді заходила в гастроном, в який частіше за інші завозили масло, яке в той же день до вечора розбирали, але от не пам'ятаю, щоб були якісь постійні проблеми з купівлею хліба.

[maksymus.livejournal.com]

Та історія сталася в 89-90-му, коли я ще жив на Мінському масиві. Хліб і молоко, а також різний дріб’язок, були завжди моїм обов’язком. З жахом пригадую овочеві магазини, з гнилими продуктами. Грошей на риночні у сім’ї просто не було..

Черга була завжди. У це важко повірити нині, коли два покупця це вже велика черга, але у будь-якому хлібному магазині в той час, коли туди могли прийти люди, стояло п’ять-десять покупців. Причому в будь-якому магазині, в центрі, у хлібному бля зупинки 18-го тролейбусу, де був більший вибір сортів, чи в маленькому на окраїні, де три-чотири види хлібу, тим більше в універсамі, з хлібними відділами, де черги були запрограмовані самою системою. Люди проходили біля відкритих вітрин з лотками, брали потрібний хлібний товар і просувалися в обмеженому поручнями просторі один за одним до каси. Там пред’являли вибраний товар, вибивали чек, пред’являли чек далі, щоб його накололи на спеціальний держак. І ця продуктова система була ще найкраща, бо в звичайних магазинах треба було відстояти дві черги! Першу за чеком, потім другу за товаром.

Одного разу, року так 87-го, повертався зі школи, побачив як збирається черга. Неймовірно, викинули праски, господарчий відкривався після обідньої перерви, тобто за годину. Мені вдалося записатися в першій двадцятці, неймовірне щастя. Запитаєте, якої фірми праски, що за ними були черги? Таке питання взагалі не виникло, просто праски. Я швидко кинувся додому за грошима, і повернувся вчасно тоді, коли черга вже була до сотні людей з сусідніх будинків. Мене пригадали і пустили серед перших. І це була черга за чеком, товар видавали позаду магазину в другій...

[plauntago.livejournal.com]

Перша половина 90-х, Нова Дарниця - годину постояти за хлібом це ще хороший варіант (а можна й півтори). Причому хліб був далеко не у всіх магазинах і не завжди весь (годину за українським, потім годину за батоном...). Але проблем з місцем у черзі не пригадую, навпаки зазвичай півчерги у черзі, а ще півчерги - десь інше щось шукає. Пам'ятаю історію, як за мною якось по черзі зайняло чергу десь з п'ятеро чи шестеро жінок, які потім просили мене потримати чергу і йшли (в радіусі кварталу було ще чотири магазини)... Цікаво було, коли вони потім повернулись і почали з'ясовувати, хто за ким має стояти - одна одну вони не бачили, а пам'ять на людей в мене не дуже добра. :)

[irengloria.livejournal.com]

На початку 90-х я теж пригадую довгі черги. Як і і те, що, в різних відділах гастроному були окремі черги, тож люди бігали з однієї в іншу.

[vampirynka.livejournal.com]

цікаво, я ще не бачила цієї реклами :)

той СРСР тулять де тільки можна. от треба було зіпсувати таку цікаву ідею... ще ті колоски зроблені, як герб СРСР. розумію, ностальгія, варенична катюша, оповитий міфами ГОСТ... але мені не подобаються ні совєцькі сентименти, ні те, що їх пов'язують з білоруською мовою, бо білоруська мова - це взагалі протилежне до совка, це мова білоруської просунутої демократичної молоді.

[irengloria.livejournal.com]

Реклама в тролейбусах на різних маршрутах, я сьогодні бачила в 21 чи 22-му.

До речі, щойно з'ясувала, що виробник - дочірнє підприємство Carlsberg (http://beerplace.com.ua/news/minskae-zhygulyoyskae-novinka-ot-belorusskoj-olivarii). Тепер все зрозуміло: в іноземній компанії забракло чуття культурних тонкощів, от вони й зліпили такого кентавра.

[(Anonymous)]

Нейкая трасянка, а не беларуская.

[irengloria.livejournal.com]

А, справді, замість дружба треба сяброўства. Правда, український читач так гірше розумітиме.

[mandrivnic.livejournal.com]

Пиво за радянських часів часто було не просто смачним,а дуже смачним.Залежно,звісно,від пивоварів,мсця варіння і ще багатьох факторів.А от те білоруське пиво,що на плакаті-гидота рідкісна і асоціацій з совком не викликає зовсім.